Як розвивати соціально-емоційні навички у наймолодших дітей за допомогою інтерактивних карток
Життя маленьких дітей сповнене навчання, адже не лише заняття, а кожна повсякденна взаємодія чи активність збагачує їхнє мислення і формує різні навички. Тому дорослі можуть усвідомлено користуватися такими моментами і робити їх цікавими і памʼятними для дітей.
“Подумайте про дітей у вашому житті — ви можете бути для них важливими дорослими, які впливають і змінюють їхні життя у ролі опікуна/-ки, сусіда/-ки чи члена/-кині їхньої громади. Різні люди, середовища, спільноти впливають на те, як ми взаємодіємо. Але всі вони важливі, так само, як для нас були важливими дорослі, коли ми були малими”, — говорить Беатріс Кардозу, бразильська освітянка, науковиця, співзасновниця й директорка “Освітньої лабораторії” (Laboratório de Educação) в Сан-Паулу.
Ця громадська організація, яка працює у сфері рівного доступу до освіти дітей від народження і до 10 років, створила набір особливих карток — для розвитку соціально-емоційних навичок у наймолодших дітей. Цей інструмент призначений для використання насамперед у родинах, втім він буде корисним і для взаємодій у дошкіллі чи початковій школі. Ці картки популярні у Бразилії, тож “Освітня лабораторія” поділилася ними з українським учительством. ГО “ЕдКемп Україна” познайомилася з бразильськими колегами і їхньою розробкою два роки тому, і за підтримки ОЕСР переклала й адаптувала картки, які можуть бути особливо помічними в умовах нашого життя під час війни. А нещодавно Беатріс Кардозу і її колега Ніколь Паулєт Пʼєдра, директорка змістового напрямку “Освітньої лабораторії”, презентували цю розробку українському вчительству на Толоці стійкості, онлайн-події, вже четвертий сезон якої організовує ГО “ЕдКемп Україна”.
Спеціально для “Нової української школи” розповідаємо, як влаштовані ці картки і в які способи їх можна використовувати.
1. Картки можна використовувати, не задіюючи додаткові ресурси чи підготовку
Розробниці й розробники врахували те, що у дорослих, вчительства й родин велике навантаження і часто немає часу і сил на ще одне навчання чи опанування складних алгоритмів. Тому картки розроблені як самодостатній інструмент, який не зобовʼязує дорослих мати спеціальну освіту чи проходити додаткову підготовку.
Набір складається з 49 карток, зібраних у 7 тематичних підгруп, які розрізняються за кольором. Кожна картка містить назву розділу, ключове запитання для взаємодії з дитиною, пояснення змісту картки та ідеї того, як дорослі можуть організувати цю взаємодію. Додатково, за qr-кодом міститься вправа, яку можна спробувати разом з дитиною. Ці запитання і вправи не потребують додаткових матеріалів для виконання, єдине, що потрібно, — ваше залучення і бажання допомогти малечі краще пізнати себе та світ.
2. За допомогою карток можна розвивати одразу кілька соціально-емоційних навичок дитини
Тематичні підгрупи, за якими зібрані картки, окреслюють коло різних активностей та інтересів наймолодших дітей, а саме:
- Говорити і бути почутими — про участь дітей у розмовах з різними людьми.
- Гратися — різноманітні аспекти ігрового досвіду дитини.
- Спілкуватися — коло спілкування дитини та його особливості.
- Рахувати й порівнювати — уміння бачити і рахувати числа і цифри у різних ситуаціях.
- Сприймати читання на слух — взаємодія дітей з різними текстами.
- Досліджувати й ставити запитання — ситуації, що оприявнюють допитливість дитини, її уміння ставити запитання і давати на них відповіді.
- Пробувати й цінувати різні форми творчості — місце і роль різних видів мистецтва у житті дитини.
Всередині кожної підгрупи картки присвячені різним аспектам тієї чи іншої теми. До прикладу, тема ігор розкривається через запитання про те, як граються діти, в які ігри — з предметами, іграшками чи без них, чи практикують вони рольові ігри. Одна з карток про ігри присвячена тому, як діти в грі задіюють своє тіло. Завдяки цьому вони навчаються керувати тілом — дізнаються, що воно може робити, а що — ні, а також розвивають координацію рухів. Тут дорослі можуть допомогти тим, щоб давати дітям змогу гратися просто неба, а також самим задіюватися в гру і робити різноманітні рухи. Додатковою вправою до цієї картки є “Халабуда” для дітей 3–6 років — пропозиція разом побудувати невелику халабуду зі стільців і покривала, і завдяки цьому дитина потренує своє відчуття простору, вміння збирати різні конструкції, а також це допоможе їй відрізнити внутрішній і зовнішній світ і точки їхнього дотику.
“Ми розуміємо, що пошук часу, простору і сил для гри може бути складним у воєнний час. Але дуже важливі навіть короткі грайливі жести в бік дитини у повсякденних діях — під час купання, обіду чи вечері. Все це сприяє її цілісному розвитку”, — відзначає Ніколь Паулєт Пʼєдра.
3. Використовуйте ідеї і вправи з карток у щоденних активностях з дітьми
Щоб використовувати картки, вам не потрібно створювати особливі навчальні ситуації. Зміст карток побудований так, щоб відображати ті активності чи дозвілля, які ви вже практикуєте з дитиною. А в картках є підказки, ідеї, як цей повсякденний досвід ліпше структурувати і збагатити його легким і цікавим навчанням. До прикладу, підгрупа карток про рахування описує ситуації, повʼязані з їжею, — підрахунок тарілок, виделок чи склянок, коли ви накриваєте стіл, або розмову про вагу продуктів, коли ви готуєте щось за рецептом.
Такий навчальни досвід можуть дати різні ситуації, зокрема, й ті, які ми вважаємо негативними. До прикладу, у підгрупі про спілкування наведена ситуація дитячих суперечок. Насправді діти багато чому вчаться у такі моменти — давати раду своїм емоціям, вчитися вислуховувати іншу точку зору. І тут дорослі можуть допомогти прикладом, виявляючи взаємну повагу, прислуховуючись до почуттів і думок дитини ти міркуючи про те, як може себе почувати інша сторона сварки.
4. Створіть власну траєкторію використання карток
Розробниці й розробники рекомендують по-різному використовувати картки — йти за їх черговістю у наборі чи в довільному порядку. Можна обирати певний розділ, на якому ви хочете зосередитися у певний час, залучати дитину до вибору картки. Також можна створити своєрідний календар і брати по одній картці щодня або створити власні способи роботи з картками.
Єдине, на чому наголошують авторки й автори карток — це систематичність їх використання. “Одну й ту саму картку можна використовувати багаторазово, адже діти змінюються. Коли ви звертаєтеся до картки через певний проміжок часу, то відповіді дитини на ті самі запитання можуть бути різними. Навчання відбувається постійно, навіть якщо родини цього не завжди помічають”, — наголошує Беатріс Кардозу.
5. Зміцнюйте звяʼзки з родинами, спільно працюючи із картками
Картки від бразильських освітян також можуть стати ефективним інструментом у розбудові партнерських взаємин закладів освіти і родин. Як вчительки і вчителі, виховательки і вихователі їхніх дітей ви можете стати ближче, разом з родинами ознайомлюючись з картками і обговорюючи те, як їх можна використовувати. Для цього в наборі є короткі натхненні відео з описами різних підгруп карток, а також додаткові корисні відео — про розвиток дитини, її взаємодію з технологіями, чарівні казки й емоційний розвиток дитини, а також про упередження і розмаїття.
Розпаліть мотивацію учнів: 5-крокова модель похвали
Мотивація учнів: а хто тут «міцний горішок»?
— Мотивація — це комплекс внутрішніх і зовнішніх процесів, що спонукають до дії, — розповідає психологиня та експертка курсу «Розумію» Катерина Гольцберг. — Фахівці поділяють мотивацію на внутрішню та зовнішню.
Внутрішня мотивація — це прагнення виконати певну діяльність заради самої діяльності. І єдиною винагородою, яку очікують від цього процесу, є отримання нових знань, розвиток, відчуття задоволення та радості.
Зовнішня мотивація — це спонукання людини до активності зовнішніми обставинами або стимулами.
Також виділяють позитивну мотивацію (до чогось) і негативну (від чогось). Від чогось — це уникнення покарання або неприємності, а до чогось — це прагнення отримати нагороду, похвалу. Ці два види мотивації врівноважують одне одного. Перспективнішим і тривалішим є стимулювання позитивної: прагнення до мети, досягнень, успіхів. Нагорода та покарання, а також конкуренція мають короткотермінові результати, але це саме ті види «мотивації», які ми часто використовуємо в школі. Загальновизнано, що доцільно прагнути до побудови внутрішньої мотивації учнів: на основі особистого задоволення та інтересу. Однак варто зазначити, що навіть якщо ми хочемо розпалити такий «внутрішній вогонь», ми все одно маємо вирішити, які зовнішні ситуації, стимули та дії ми хочемо і можемо для цього використати.
Складові мотивації:
- внутрішні мотиви;
- зовнішні стимули;
- власні переконання;
- емоції;
- дії.
Розмірковуючи над мотивацією учнів, нам слід подумати, як вплинути на всі ці компоненти. Якщо певні рішення аргументовані, добре продумані, враховують потреби учнів та базуються на взаєминах із ними, вони можуть дати хороші результати.
5-крокова модель похвали: практикуйте разом з учнями
Цю п’ятикрокову модель похвали ви можете вибудувати у вашому класі, щоб розбурхати зацікавлення дітей у навчанні.
- Починаємо з позитиву. Раджу не вживати надто сильних слів на кшталт «чудово» чи «молодець». Можна: «красивий малюнок», «добре виконана робота», «уважний/уважна».
- Даємо таку собі «фотографію» ситуації. Обов’язково детально, лише фактами: «Твір написаний без жодних помилок», «Гармонійно підібрані кольори на малюнку», «Акуратно складені книжки». Або ж: «Я бачу, як ти наполегливо працюєш, почула/почув, що ти допоміг/допомогла комусь». Тут акцентуємо на тому, як добре, що учень постарався, допоміг.
- Уточнюємо, скільки зусиль було докладено, скільки часу витрачено.
- Плануємо з учнем подальший прогрес. Що треба зробити, щоб успіх став довготривалим? «Продовжуй так само», «Довчи таблицю множення до останньої цифри».
- Завершуємо позитивом. Наприклад: «Я впевнена, що тобі вдасться, адже ти вже навчився/навчилася це робити», «Ти так вдало поєднуєш кольори».
Відповідно до досліджень, кожен учень має свій вид мотивації. 99% успіху в навчанні залежить від взаємин між учителем і учнем. І в першу чергу ці стосунки ґрунтуються на тому, що ми, вчителі, цікавимося життям і особистістю учнів, спонукаємо їх говорити про свої досягнення. Цю інформацію можна використовувати, складаючи завдання для роботи на уроках. Тоді вони стають для школярів особисто значущими і сприяють появі внутрішньої мотивації до виконання. Важливо зберігати орієнтований на учня підхід, який включає в себе: партнерство, співпрацю, діалог, довіру, безпеку.
10 питань для розуміння, що цікавить ваших учнів
Важливо підтримувати мотивацію школярів індивідуальною бесідою. У процесі можна дізнатися про мотиви поведінки учнів, про їхні уподобання, інтереси, захоплення. Запитати, що їм вдається найкраще, та використовувати потім цю інформацію. Важливо підтримувати теплі стосунки й демонструвати учням, що ви цікавитеся ними, що вони можуть повсякчас розраховувати на вашу підтримку та допомогу навіть якщо припустилися помилок. Навчіться приймати й поважати особистість дитини окремо від її поведінки.
- Яку книгу (крім обов’язкового читання) ви нещодавно читали? Чому саме цю?
- Які конкретні речі ви можете робити руками (наприклад, сконструювати щось просте, налагодити, зшити…)?
- Як ви цього навчилися?
- Чим ви найбільше пишаєтесь, чого досягли до цього часу? Чому саме це?
- Скільки часу ви витрачаєте на навчання вдома?
- Скільки часу ви витрачаєте на це щотижня? Чи читаєте ви новини? Які? З яких джерел? Чому саме ці й із цих джерел?
- Чи вмієте готувати?
- Що люди цінують у вас? Напишіть більше про це. Яку музику ви слухаєте?
- Чи вмієте ви співати/грати на музичному інструменті?
- Чи є у вас хобі, заняття, якому ви приділяєте багато часу (спорт, малювання, танці, музика…)? Що це? Чому саме це? Скільки часу ви цьому приділяєте?
Критика і мотивація: як не стати тим самим учителем-демотиватором?
Мотивація може зникати, коли учні чують від нас критику, тож варто коректно її надавати. Ось кілька принципів:
- Не порівнюйте того, кого критикуєте, з іншими.
- Подавайте критику обмежено: розглядайте одну або максимум дві проблеми. Решту відкладіть для іншої розмови.
- Уникайте саркастичних висловлювань. Не використовуйте узагальнень — конкретну, фактичну критику легше сприймати.
- Не формулюйте за учня мотиви його поведінки. Наприклад: «Ти спеціально це робиш».
- Використовуйте нейтрально та позитивно сформульовані речення, уникайте негативних висловлювань. Приміром: «Так, тут помилка, давай подумаємо, як це можна виправити. Як, наприклад, щодо…?» У такому випадку ви можете запропонувати стратегію виправлення. Або ж запитайте учня/ученицю: «Які в тебе є пропозиції?»
Принцип діалогічності: закінчуйте репліку запитанням
Запросіть учня на бесіду приватно, не через іншого учня чи вчителя, та розпочніть розмову з нейтральної теми. Наприклад, з погоди.
Скажіть учню чи учениці щось хороше про них. Якщо взагалі немає за що похвалити, згадайте їхні минулі успіхи. Вислухайте учня чи ученицю, почуйте їхнє пояснення щодо ситуації чи поведінки.
Ставте відкриті питання, які вимагають розлогої відповіді. Для цього раджу дотримуватися в бесіді принципів діалогічності, коли вчительська репліка закінчується питаннями: «Що ти про це думаєш?», «Як ти це зробиш?» Починайте із запитань: «Що?» «Як?» «Де?» «Коли?» Уникайте питання «Чому?», адже воно викликає почуття провини або активує механізм захисту. Наше завдання — спрямувати дитину на зміну поведінки. Подайте проблему, яку ви обговорюєте з учнем, як щось, над вирішенням чого ви будете працювати разом. Дітям потрібна наша допомога й підтримка.
«Чарівні пігулки» для учнівської мотивації
«Знайди доказ»
Якщо дитина говорить, що в неї щось не вийде, попросіть її написати 5 позитивних переконань з доказами, що це неправда. Допоможіть учню визначити свої сильні сторони. Після такої вправи упевненість у собі зростає, з’являється мотивація до подолання труднощів.
«Хто надихає?»
Попросіть учнів обрати людину, якою вони захоплюються — друга, кумира. Це може бути хтось, хто живе зараз, чи хтось, кого вже немає. Як ця людина досягла успіху? Який досвід вона має/мала? Якщо мотивація зникає, попросіть їх подумки побудувати діалог із цією людиною. Яку би пораду вона дала? Як би підтримала? Що сказала?
Альфа і Омега уроку: початок і завершення.
Альфа — це те, що зацікавлює нас на початку, додає енергії для подальших дій, утримує нашу увагу, викликає емоції, розмежовує попередні заняття — уроки та перерви, зміцнює нашу спрямованість на щось. Омега — завершення уроку. Це те, що дає школярам зрозуміти, що вам як учителю важливо дати їм знання та вміння, переконатися, чи зрозуміли вони тему.
Альфа уроку
Можна почати урок з проблемного питання. А можна так: учні зайшли в клас, а на дошці чи екрані — малюнок, фото, мапа чи схема. Чи лунає музика. Запитайте учнів, які асоціації в них виникають у цей момент, попросіть пояснити своїми словами. Така вправа сприяє залученню до уроку й не займає багато часу. Звичайно всі малюнки, схеми, звуки мусять бути пов’язані з темою уроку.
Омега уроку
Картки з повторюваними питаннями до теми уроку. Кількість карток має відповідати кількості учнів. Приміром, 5 питань, які повторюються в різних комбінаціях на 30 картках. Сором’язливі, невпевнені діти спочатку не будуть відповідати. Але коли зрозуміють, що питання нескладні, почнуть також підносити руку. Мета цієї вправи — систематизувати інформацію уроку й сформувати в учнів відчуття, що вони чогось навчилися, а також отримати позитивні емоції. Застосовувати слід, якщо в групі панують хороші стосунки.
Нова українська школа
10 кейсів до уроків з природничої галузі
Роздатковий матеріал для уроків НУШ
